Шановні друзі! Колеги! Співробітники по нашому Всеукраїнському об’єднанні тренерів з футболу.

Для мене сьогодні особливий день, тому що я ставлю крапку на роботі організації, яку ми тут же засновували дев’ять років тому назад.
Коли мої молодші колеги Анатолій Іванович Бузник і Олег Вікторович Федорчук звернулися до мене з пропозицією організувати таке об’єднання, я вже знав і розумів для себе, що сам не буду більше працювати тренером. Але для професії, якою я займався все життя, таке об’єднання було потрібним. Тому я без сумнівів дав згоду взяти участь в установчих зборах і підтримав кандидатуру першого президента об’єднання Юрія Миколайовича Калитвинцева.

Мені імпонувало, що Юрій Калитвинцев із Геннадієм Литовченком, мої молодші товариші, з якими я перетинався в моєму футбольному житті, мали свої задуми щодо роботи організації, а Анатолій Бузник який усіх зібрав, мав талант зібрати нас усіх разом. Легенди футболу: Мирон Маркевич і Леонід Буряк, Семен Альтман і В’ячеслав Грозний, Йожеф Сабо та Валерій Шамардін — приєдналися до об’єднання. Плеяда молодих тренерів на чолі з Андрієм Миколайовичем Шевченком і Сергієм Станіславовичем Ребровим. Вони почали свою роботу в об’єднанні молодими фахівцями, а зараз очолюють вітчизняний футбол — ось який шлях можна пройти менш як за 10 років, якщо здобутий досвід і ім’я використати для подальших успіхів.

Усі разом, ми хотіли одного й того ж — підвищення престижу тренерської професії та захисту її представників. Але тренери залишаються тренерами, Юрій Калитвинцев прийняв нову команду в своїй футбольній біографії й колеги запропонували мені очолити об’єднання. Отримавши їхню одноголосну підтримку, я відчував обов’язок їх не підвести. Ми розпочали нашу спільну роботу, колектив із генерального секретаря Анатолія Бузника, юристів Іллі Скоропашкіна та Юрія Опанащука, офіс-менеджера Дарини Опанащук, прес-аташе Артура Валерка та Анатолія Янголя. Велика подяка Юрію Опанащуку-старшому, який надав перший офіс нашої організації в готелі «Турист» у столиці.

Задумів було дуже багато:

• вшанування пам’яті корифеїв нашої тренерської професії,
• поширення практики та методології української тренерської школи,
• організація стажування вітчизняних тренерів у провідних клубах і федераціях світу,
• підтримка тимчасово безробітних тренерів і ветеранів,
• активне входження в європейські та світові тренерські організації.

Багато що з переліченого вдалося. Проте мали місце великі труднощі, які не дозволили нам реалізувати всі задуми в повному обсязі. Ми не залишаємо цю тему без завершення й готові співпрацювати з колегами з УАФ, щоб захищати інтереси та права вітчизняних тренерів.

Іще одним напрямом діяльності тренерського об’єднання стала участь у заснуванні ФК Лівий берег (Київ) — на той час наймолодшого клубу України, який, зусиллями його президента Миколи Івановича Лавренка, розпочав роботу правильно — із фундаментального будівництва академії, інфраструктури. Далі подолав Другу лігу, Першу лігу, дійшов до УПЛ. І я дуже радий зараз, що ми запалили вогник ентузіазму в душі такого мецената футболу, як Микола Лавренко, і завдяки присутності в наших лавах таких гучних імен, як Шевченко та Ребров, Мунтян і Трошкін, повернули його в футбол. Для столиці та всієї України поява такого клубу з потужною власною інфраструктурою стала великим кроком вперед, і багато клубів користуються сьогодні гостинністю Лівого берега, проводять свої домашні матчі на місцевій базі. А сам клуб уже має перших вихованців у складі й продовжує свій розвиток. Об’єднання виконало свою місію на правах співзасновника і вийшло з числа учасників клубу, зосередившись на своїх базових завданнях. Головне, що такий фахівець, як Лавренко, взявся за цю справу і вже є результати, які можна ставити в приклад іншим президентам футбольних клубів.

Велику допомогу Микола Лавренко надавав і нашому об’єднанню, облаштувавши штаб-квартиру ВОТФ у Прем’єр-Готелі-Русь. Три роки поспіль за підтримки Миколи Лавренка ми проводили урочисті церемонії нагородження найкращих тренерів року за нашим унікальним рейтингом, розробленим фахівцями об’єднання. Загалом за ці роки 45 фахівців у всіх лігах вітчизняного футболу відзначило Всеукраїнське об’єднання тренерів з футболу. Для мене безцінні відгуки цих скромних фахівців із команд міст і сіл України: «Нас ніхто ніколи не відзначав, а щоб вийти на одну сцену з такими легендами, це для нас честь і згадка на все життя». Але мало хто знає, що ніколи об’єднання не мало коштів на роботу, і лише такі ентузіасти, як Микола Лавренко, Дмитро Шитлін і ще кілька небайдужих чоловік підтримували нас у цій роботі. Я висловлюю вдячність нашому колективу, який на ентузіазмі всі ці роки виконував свою волонтерську місію. Це тільки велика любов до футболу могла змусити таких людей віддавати свій час на роботу, яку вони вважали суспільно важливою.

Зараз, коли наше об’єднання припиняє свою роботу й добровільно складає своє членство в Українській асоціації футболу, в мене немає жодних сумнівів, що за інтереси тренерів постоять як Шевченко з Ребровим — як тренери, що очолюють УАФ і збірну, так і наші численні друзі та колеги з профільних комітетів, організацій, які проводять змагання, футбольних профспілок. Я можу лише повторити те, що ми говорили на наших установчих зборах і на пізніших конференціях і урочистостях.

Футбольний тренер — це, вибачте за нескромність, головна професія в футболі. Тому що за результат запитують з тренера, за комплектацію запитують з тренера, за якість і привабливість гри — також запитують з тренера. Коли команда виграє, сфотографуватися вийде багато людей. Коли команда програє, всі удари прийме на себе тренер. А тому людей цієї рідкісної професії потрібно підтримувати, створювати їм умови для роботи, давати час на реалізацію плану дій. А якщо зараз у вищому дивізіоні чемпіонату України з футболу немає жодного тренера, який би працював довше, ще з часів до повномасштабного вторгнення ворога, то про що ми можемо говорити?

Для престижу та успішності тренерської професії потрібно:

— розуміння керівництва та підлеглих
— відповідні важелі впливу, включаючи матеріальні
— хороша навчально-тренувальна база
— сучасна інфраструктура
— сучасні засоби відновлення та тренування
— а головне — людське ставлення до тренерів і підтримка їхніх починань.

Тоді й будуть підстави фотографуватися з трофеями та медалями, а не ховатися за короткі повідомлення про звільнення одного та призначення наступного. Якщо виграють у футболі всі — то й програють усі.

Я хочу бачити український футбол прогресивним і успішним, а ще — вдячним. Щоб у людей, які все життя віддали професії та мають досягнення, була гідна підтримка на старості. Щоб у містах вшановували меморіальними дошками та перейменуванням вулиць на честь корифеїв футболу. Щоб кожен тренер після плідної роботи міг підсумувати свій практичний досвід і поділитися ним із колегами через власну книгу, власний документальний фільм. Щоб тренерів, які працюють, захищали й підтримували. Ми рухалися до цього, дещо здобули, проте свідчення, що не все в порядку з захистом тренерської професії — це, зокрема, й те, що в силу різних причин Всеукраїнське об’єднання тренерів з футболу припиняє сьогодні свою роботу. Справу турботи про престиж і захищеність тренерської професії ми передаємо в надійні руки й сподіваємося, що вам, колеги, вдасться те, що не вдалося нам. А нам є що згадати і є за що подякувати всім причетним. Ми віримо, що колись, у кращі часи, після нашої Перемоги, з’явиться дружня організація, яка більш успішно продовжить нашу справу й матиме для цього всі ресурси.

З вірою в нашу Перемогу та в наш футбол, звертаюся до вас із повагою та вдячністю.